Один вечір, різні історії: Scripts Under the Stars у Калгарі

Примітка редакції: Pockitle надавала субтитри в реальному часі під час окремих частин Scripts Under the Stars. У цій статті задокументовано публічний захід і осмислено його. Цитати взято з виступів під час заходу, а появу будь-якого промовця чи учасника в статті не слід трактувати як підтримку Pockitle або SurtitleLive.

Перед початком першого вечора хмари ще не розійшлися повністю.

Наприкінці вересня в Калгарі після заходу сонця вже холодно. Music Pavilion відкритий з усіх боків; на дерев’яній платформі стояли складні стільці. Люди приходили в куртках і сідали за кілька кроків від тих, хто мав говорити. За павільйоном було видно вогні міста. Bow River протікала зовсім поруч.

Спершу не здавалося, що це добра ніч для спостереження за небом. Згодом хмари розступилися. Місяць став виразним, а в телескоп можна було побачити навіть кільця Сатурна. Наступного дня пообіді пройшов дощ і температура впала. Увечері небо, навпаки, було майже безхмарним.

Перший вечір припав на китайське Свято середини осені, другий — на наступний день.

Scripts Under the Stars《仰望之間》 був частиною Calgary Culture Days і проходив у Music Pavilion в East Village, уздовж RiverWalk біля Bow River. Павільйон створювали як відкритий громадський простір для культурних зустрічей. East Village і Rivers District розташовані в місці, яке мовою Blackfoot називається Moh’kinsstis. Історія цієї землі значно давніша за сучасні житлові будинки, доріжки й міський горизонт.

Сама зустріч була невеликою.

Але місце не було без минулого.

Іти разом уздовж цієї річки

Wilfred Day Rider говорив про свою мову й культуру блэкфут, про землю, сонце, місяць, рослини й тварин. Він не описував людину як істоту, відокремлену від світу довкола, а як частину мережі взаємозв’язків. Без сонця, місяця і Матері-Землі, сказав він, люди не могли б жити.

Він сформулював це просто:

“We are interconnected to everything.”
Ми пов’язані з усім довкола нас.

Ці слова звучали на краю центру Калгарі. Дороги, будівлі та міські вогні були за кілька кроків. Річка, дерева й нічне небо — також.

Місто було пізнішим шаром.

Marsha Hanson — представниця рівнинних крі й членкиня Muskoday First Nation у Саскачевані. Того вечора вона ділилася історіями та настановами, отриманими від старійшин крі, а також дитячими спогадами про те, як дивилася на нічне небо.

Вона згадувала, як сиділа надворі, говорила про Оріон, Велику й Малу Ведмедицю та вигадувала історії з того, що бачила. Історії, казала вона, — один зі способів передавати настанови.

Пізніше вона звернулася до людей перед собою:

“Walk this river together.”
Ходімо разом уздовж цієї річки.

Вона привітала їх на цій землі. Водночас закликала тих, хто прийшов з інших місць, не ховати власну культуру: приносити її із собою, показувати іншим і приходити на свята та зустрічі інших спільнот.

Іти вздовж однієї річки не означає ставати однаковими.

У павільйоні сиділи люди, які прийшли сюди дуже різними шляхами. Дехто належав до спільнот, чий зв’язок із цією землею триває багато поколінь. Хтось переїхав до Калгарі лише кілька років тому. Хтось приїхав із Гонконгу, хтось народився в Канаді. Одні прийшли саме на подію, інші могли просто зупинитися під час прогулянки вздовж річки.

Спільної мови також не було.

Спільної мови в буквальному сенсі теж не було: частина виступів звучала англійською, частина — кантонською. Ті, хто хотів стежити за мовленням у текстовому вигляді, могли користуватися англійськими субтитрами або субтитрами з перекладом китайською.

Мова була ще однією відстанню, яку треба перейти. Якщо одна людина хоче говорити, а інша — слухати, не варто дозволяти цій відстані занадто рано завершити зустріч.

Свято середини осені знає і про розлуку

Для багатьох китайських родин Свято середини осені пов’язане з возз’єднанням. Але сама ідея возз’єднання вже містить іншу правду: люди розходяться.

Хтось залишається там, де народився. Хтось переїжджає в інше місто. Хтось роками живе в іншій країні й усе одно згадує попередній дім у певні дні.

Місяць не скорочує ці відстані.

Він лише дуже давно дає людям простий образ: двоє людей далеко одне від одного можуть підняти голову й побачити те саме.

Коли Hanson розповідала історію про сонце й місяць, ведучий із Гонконгу згадав китайські сюжети про небесних персонажів, розлуку та зустріч. Він говорив про те, що різні спільноти іноді помічають подібні мотиви у своїх історіях, хоча рідко мають нагоду справді сісти разом.

Такі асоціації природні.

Але подібність не означає тотожність.

Чужа історія не мусить стати версією вже знайомої нам історії, щоб бути вартою уваги. І досвід однієї людини з Гонконгу не представляє всіх, хто покинув дім.

Слухання не зобов’язане завершуватися висновком: «насправді ми всі однакові».

Іноді достатньо дізнатися, що інша людина інакше розуміє землю, місяць, родину чи від’їзд.

І дозволити цій історії залишитися її історією.

Не знати разом

У тому самому павільйоні показали оригінальну п’єсу кантонською 《獵戶》, назва якої відсилає до Оріона.

Її сценічна ситуація від самого початку проста: кінець вересня, просто неба, дві сестри дивляться вгору, поруч стара зоряна карта, напій і червоний ліхтарик. У Music Pavilion майже нічого не треба було будувати. Ніч уже була за спинами акторок.

Це історія конкретної родини. Вона не мусить перетворюватися на алегорію всіх мігрантських родин.

Але одна репліка природно залишилася в цих двох вечорах.

По небу рухається точка світла. Молодша сестра питає, куди вона летить. У дитинстві старша завжди вигадувала місце призначення. Через роки вона просто каже, що не знає.

А потім додає:

「而家我哋可以一齊唔知。」
«Тепер ми можемо просто не знати разом.»

У цій фразі немає великої моралі. Сестри лише дійшли до точки, де невизначеність можна поділити.

У маленькому павільйоні ця думка звучала знайомо.

Ми можемо не до кінця розуміти вагу історії всередині культури, яку погано знаємо. Можемо не знати, коли людина, що нещодавно переїхала до Калгарі, починає називати це місто домом. Можливо, ми ще не знаємо й того, якими стануть наші власні стосунки із землею під ногами.

Незнання не заважає людям сидіти разом.

Розмір події мав значення. У театрі на кількасот місць промовець дивиться в зал. У Music Pavilion він бачив тих, хто слухав, а слухачі бачили одне одного. Якщо хтось сміявся, люди поруч знали, звідки прийшов сміх. Якщо хтось робив паузу, тиша залишалася в тому самому невеликому просторі.

Історії не треба було далеко йти.

Сьогодні ми часто уявляємо історії як книжки, фільми, записи чи контент, який можна кудись надіслати. До появи всіх цих форм усе було простіше: хтось щось пам’ятав і розповідав; хтось поруч залишався достатньо довго, щоб почути.

Необов’язково, щоб усі винесли однакове розуміння.

Іноді достатньо, щоб пережите перестало залишатися лише в одній людині.

Це не обов’язково має бути зоря

Ближче до кінця 《獵戶》 по небу знову рухається світло.

Молодша сестра каже:

「嗰粒又飛緊。」
«Он те знову рухається.»

Старша каже, що це не зоря.

Молодша питає:

「咁你又望。」
«Тоді чому ти дивишся?»

Старша відповідає:

「唔係星都可以望。」
«Можна дивитися, навіть якщо це не зоря.»

Вони продовжують сидіти. Червоний ліхтарик гасне. Зоряна карта залишається в руках.

Оріон ще не зійшов.